Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року Справа № 904/268/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.(доповідача), суддівДанилової Т.Б., Корсака В.А.

за участю представників:позивача відповідачівСелезень Г.Ю. (дов. від 21.12.2015 р. №20-9) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)

розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2016р.у справі №904/268/15 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь"до1. Державного підприємства "Придніпровська залізниця"; 2. Публічного акціонерного товариства "Часівоярський вогнетривкий комбінат"простягнення недостачі в розмірі 10692, 25 грн.

В С Т А Н О В И В :

У січні 2015 року ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до двох відповідачів: державного підприємства "Придніпровська залізниця" та ВАТ "Часівоярський вогнетривний комбінат" про стягнення 10692,25 грн. вартості недостачі піску формовочного у вагоні №65698417, який перевозився за груповою залізничною накладною №51144731 і не прибув на адресу позивача-вантажоодержувача.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2015, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 позов ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" задоволено частково, стягнуто вартість недостачі піску 10692,25грн. з ДП "Придніпровська залізниця", в позові до вантажовідправника ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" відмовлено.

Ухвалою від 20.08.2015 Дніпропетровський апеляційний господарський суд замінив позивача у справі ВАТ"Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" на правонаступника, яким є Публічне акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь".

Постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2015 за касаційною скаргою державного підприємства "Придніпровська залізниця" судові рішення у справі були скасовані як такі, що винесені по неповно встановленим обставинам справи, і справу направлено на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2016 (суддя Дубінін І.Ю.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 ( головуючого судді Пруднікова В.В., суддів Орєшкіна Е.В., Широбокової Л.П.) в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована невірним застосуванням Закону України "Про залізничний транспорт", ст. 908 ЦК, ст.307 ГК України, ст.ст.113, 130, 131, 111 Статуту залізниць України, незастосуванням ст.1 СМГС -Угоди про міжнародне вантажне сполучення.

Порушенням норм процесуального права заявник у касаційній скарзі вважає незастосування ст.25 ГПК України щодо реорганізації державного підприємства "Придніпровська залізниця" в філію Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", до якого перейшли всі права та обов'язки залізниці.

Також порушенням норм процесуального права заявник вважає відсутність Сертифіката Торгово-промислової палати України, який вважає єдиним доказом форс-мажорних обставин згідно Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення в режимі відеоконференцзв'язку 08.06.2016р. представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 10.09.2013 між ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (покупцем) та ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" (постачальником) укладено договір №20/2013/1677, відповідно до якого постачальник зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити вогнетривкі матеріали (ресурси). Кількість, номенклатура та ціна ресурсів визначається в специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною.

П.3.5 договору встановлено, що право власності на ресурси та ризик випадкового знищення або пошкодження ресурсів переходить від постачальника до покупця з дати поставки ресурсів.

Згідно з п.2 специфікації №7 від 07.07.2014 до вказаного договору ресурси поставляються на умовах поставки FCA (станція відправлення Часів Яр Донецької залізниці) залізничним транспортом відповідно до міжнародних правил комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2010р.

В п.7 специфікації сторони узгодили, що датою поставки є дата календарного штемпелю станції відправлення в графі 56 "Календарний штемпель станції відправлення" залізничної накладної.

На виконання умов договору та специфікації ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" відвантажив на адресу позивача групу вагонів №67182204, №65285256, №65698417 пісок формувальний за груповою залізничною накладною №51144731. Датою поставки згідно відмітки в залізничній накладній №51144731 є 16.07.2014.

З урахуванням положень пункту 3.5 Договору, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що з цієї дати до позивача перейшло право власності на ресурси (пісок формувальний), а постачальник-вантажовідправник ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" є таким, що виконав свої договірні зобов'язання.

21.07.2014 на станції призначення Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці був складений комерційний акт РА№003982/852, в якому зафіксовано, що по груповому відправленню за накладною №51144731 фактично прибули два напіввагона з вантажем "пісок формувальний" та не прибув вагон №65698417 вагою 69000кг.

Згідно з актом загальної форми №5587 від 18.07.2014, складеним на станції Микитівка Донецької залізниці, вагон №65698417 вага 69000кг з вантажем "пісок формувальний" відчеплений від групи через технічну несправність. Відомості про характер несправності та опис обставин, за яких виявлена несправність, в актах не містяться.

Під час нового розгляду справи судами встановлено, що згідно інформації про дислокацію вагон №65698417 не надходив на територію державного підприємства "Придніпровська залізниця", відчеплений 18.07.2014 на станції Микитівка Донецької залізниці зазначений вагон на час розгляду справи знаходиться на цій станції.

Згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р та від 02.12.2015 №1275-р до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, включені, зокрема, населені пункти Антрацитівського району Луганської області.

Станція Микитівка розташована в с.Микитівка, що відповідно до адміністративно-територіального устрою відноситься до Антрацитівського району Луганської області.

Таким чином, відповідно до наведених документів станція Микитівка державного підприємства "Донецька залізниця" починаючи з червня 2014 року до цього часу фактично перебуває на території, тимчасово не підконтрольній органам державної влади України, відтак виконати зобов'язання щодо своєчасної та збереженої доставки вантажів із зазначених станцій Донецька залізниця та Придніпровська залізниця об'єктивно не можуть виконати з незалежних від них причин внаслідок ведення активних бойових дій на ділянці Горлівка-Микитівка Донецької залізниці.

Вирішуючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з приписів статті 909 ЦК України, яка кореспондується із ст.307 ГК України, згідно яких за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтями 22, 23 Статуту залізниць України передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Матеріали справи, зокрема комерційний акт РА№003982/852 від 21.07.2014р., акт загальної форми № 5587 від 18.07.2014р. свідчать про неприбуття на станцію призначення вагону №65698417 вагою 69000. Тому відповідно до вимог ст. 117 Статуту спірний вантаж вважається втраченим.

За статтею 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Відповідно до положень статті 314 ГК України, яка кореспондується із статтею 110 Статуту залізниць України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Підпункт 4 пункту "е" статті 111 Статуту залізниць також передбачає звільнення залізниці від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вони відбулись внаслідок інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

Відповідно до ст.113 Статуту за незбереження (втрату, недостачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, залізниця несе відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що недостача виникла з незалежних від неї причин.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний вагон з піском затримано на станції Микитівка державного підприємства "Донецька залізниця", де він фактично перебуває на території, тимчасово не підконтрольній органам державної влади України, відтак виконати зобов'язання щодо своєчасної та збереженої доставки вантажів із зазначених станцій Донецька залізниця та Придніпровська залізниця об'єктивно не можуть виконати з незалежних від них причин внаслідок ведення активних бойових дій на ділянці Горлівка-Микитівка Донецької залізниці, що є підставою для звільнення перевізника від відповідальності за недоставлений вантаж.

Звертаючись до суду з позовом до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" про відшкодування збитків, позивач керувався положеннями статті 131 Статуту залізниць України, згідно яких претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються саме залізниці призначення вантажу.

За змістом ст.ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

Таким чином, саме особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина боржника.

Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98р. №457 і останні зміни в нього вносились постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.02р. № 1973.

Господарський кодекс України, який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003р. і набув чинності з 01.01.2004р. У прикінцевих положеннях Господарського кодексу України зобов'язано Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти, в т.ч. Статут залізниць України, у відповідність до норм Господарського кодексу України, а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами Господарського кодексу України, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.

Державне підприємство "Донецька залізниця" та державне підприємство "Придніпровська залізниця" є окремими юридичними особами, які самостійно відповідають за своїми зобов'язаннями. За таких обставин особа, яка вважає, що їй завдано збитків, має право звернутися із позовом до особи, яка порушила господарське зобов'язання, і яке має відповідати за завдані збитки.

Враховуючи встановлене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю позивачем вини відповідачів у понесених ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" збитках.

Крім того, судами встановлено та із матеріалів справи вбачається, що ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" не здійснено оплату спірного товару, тобто позивачем не доведено, що ним на дату подачі позову було понесено реальні збитки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що посилання в касаційній скарзі на незастосування судами попередніх інстанцій приписів ст.1 СМГС -Угоди про міжнародне вантажне сполучення, - повинно бути відхилено, оскільки перевезення спірного вантажу здійснювалось у внутрішньому сполученні, яке регулюється Статутом залізниць України, а не СМГС -Угодою про міжнародне вантажне сполучення.

Порушенням норм процесуального права заявник у касаційній скарзі вважає незастосування ст.25 ГПК України щодо реорганізації державного підприємства "Придніпровська залізниця" в філію Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", до якого перейшли всі права та обов'язки залізниці.

Відповідно до ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Станом на 27.03.2016р. ДП "Придніпровська залізниця" не виключене з Єдиного державного реєстру, тому клопотання позивача про заміну сторони у справі ДП "Придніпровська залізниця" правонаступником - ПАТ "Українська залізниця" судом апеляційної інстанції визнано таким, що задоволенню не підлягає.

Також порушенням норм процесуального права заявник касаційної скарги вважає відсутність Сертифіката Торгово-промислової палати України, який вважає єдиним доказом форс-мажорних обставин згідно Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно із приписами ст.35 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, а судами попередніх інстанцій визнано, що станція Микитівка державного підприємства "Донецька залізниця", де знаходиться спірний вагон з вантажем, починаючи з червня 2014 року до цього часу фактично перебуває на території, тимчасово не підконтрольній органам державної влади України, що встановлено розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а відтак, є загальновідомим фактом.

Крім того, статтею 43 ГПК України встановлено, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає рішення судів попередніх інстанцій такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, та прийняті у відповідності до норм чинного законодавства, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2016р. у справі №904/268/15 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді Т. Данилова

В. Корсак